Жити завтра -> Статьи -> Главная -> Болю не уникнути, але страждати не обов’язково, — дівчина, яка подолала рак, про життя під час хвороби та після

Інеса Матюшенко, яка двічі перехворіла на рак, сьогодні активно ділиться з усіма онкоодужуючими (вона не називає людей онкохворими, — авт.ред.) секретами, які допомогли їй свого часу не опустити руки.

Про те, що у неї рак, Інеса Матюшенко дізналася у 24 роки. Лікування під час першої хвороби тривало 6 місяців. Після цього стався рецидив і довелося лікуватися ще довше та навіть провести три тижні в абсолютно стерильному боксі, куди не можна було нікому заходити. Зараз вона — успішна юна леді, яка займається громадською діяльністю — підтримує онкоодужуючих дівчат в Україні. До Львова активістка приїхала якраз в рамках свого проекту «Cancel-R» (гра слів Cancer (рак) та Cancel (відміна, скасування), — авт.ред.), аби провести тут мотиваційну зустріч і розповісти свою історію.

«До того, як я захворіла, дуже багато працювала, по 10-12 годин, сильно себе вимотувала і навіть коли вже відчувала певні симптоми хвороби (температуру та ін.), себе не жаліла, продовжувала працювати.

У мене був дуже сильний кашель протягом місяця. Ніякі протизастудні препарати не допомагали, тому ми почали робити дослідження, на кшталт рентгену грудей, і вже потім побачили збільшені лімфоузли. Коли виявили це, зробили біопсію і зрозуміли, що це лімфома Ходжкіна (ракове ураження лімфатичної системи, — авт.ред.)».

Перший раз, коли я лікувалася, ніхто не знав, що у мене рак. У тому числі на роботі. Мені було важко навіть сказати вголос про це. А вдруге, коли стався рецидив, довелося усім розказати, оскільки лікування було дуже дороге — довелося збирати кошти на нього.

Насправді, я навіть рада, що багато людей дізналися, тому що я отримала колосальну підтримку. Не тільки від близьких людей, а навіть тих, яких я не знала. Вони писали мені, як їх родичі одужали, або казали, що, от, «У мене колись таке було, я впорався і ти впораєшся».

Вперше, коли я захворіла, думала, що я в цьому винна, що онкологія — це соромно. Але людина у цьому не винна. Є стереотип, що рак ми заслужили: або грішили, або щось робили у своєму житті неправильно, але це не так. Якщо людина захворіла на грип або цукровий діабет, це ж не значить, що вона винна — так сталося, у неї такий організм. Рак — це не щось надприродне, це просто хвороба.

У наші лікарні, тільки коли ти приходиш, вже стає сумно. Я намагалася гарний настрій принести з собою: брала листівки з природою, морем, аби надихнутися, казала, що все це у мене буде, коли я одужаю. Ще старалася цей час використовувати для себе, на розвиток, не марнувати його. Буває, що ми багато працюємо і не маємо часу на себе. А у час лікування ти можеш пізнати себе, подумати, чим ти хочеш далі займатися у своєму житті. Цей час є і його не треба використовувати на негативні емоції.

Якщо доводиться довго перебувати у лікарні, готуйтеся до цього. Можна взяти з собою ноутбук із фільмами, мультиками — тим, що давно хотів подивитися, можливо, навіть не щось інтелектуальне, а те, що розслабляє. Ви у себе одні, не треба чекати, поки хтось вас підтримає. Розважайте себе самі. Корисна річ тут також розмальовка, бо ти розслабляєшся і швидше плине час.

Можна взяти з собою річ і придумати, що вона тобі приносить щастя, що ти у ній одужуєш. Це мені дуже допомагало. У мене були штанці Капітана Америки, наприклад *сміється*.

Можна взяти у палату квіти та й усе, що завгодно, аби простір був максимально наповнений позитивними дрібничками.

Корисно записати, наприклад, 20 пунктів, які ви виконаєте, коли вийдете з лікарні. Є такі речі, які ми постійно відкладаємо, але дуже хочемо, щоби вони збулися. І якщо їх записати, вони потім якось самі по собі починають справджуватися. Треба шукати щастя у дрібницях, які ми рідко помічаємо.

Я раджу виключити з раціону фаст-фуд, гостру їжу, смажену, солодощі, вироби з борошна саме під час хіміотерапії, тому що йде велике навантаження на організм і потрібно у цей час намагатися харчуватися більш здоровими продуктами.

Не звертатися до шаманів та лікування содою

Під час лікування багато хто, особливо знайомі, які не дуже знають, що таке онкологія, радять якісь трави, лікування куркумою, содою абощо. Прошу звернути на це увагу і вмикати здоровий глузд. Ми живемо у сучасному світі, де гарно розвинена медицина. Потрібно звертатися до лікарів, а не до шаманів, бабок, які відшіптують щось.

Наведу приклад з життя. Моя знайома не могла їсти — їжа у неї не засвоювалася і вона дуже схудла. Але не пішла до лікаря, а пішла до бабки, яка сказала, що це з неї виходять якісь демони, травки їй давала, а виявилося, що у неї рак підшлункової залози. І потім пішли метастази, довелося видаляти частину підшлункової, селезінки. Тому потрібно не втрачати свій час, щоби якомога швидше встановити діагноз.

Потрібно говорити багато компліментів, говорити людині, яка вона красива, навіть у цьому стані. Бо коли ти хворієш, розумієш, що ти втрачаєш волосся, набираєш вагу…

Мені не вистачало, наприклад, підтримки. Дуже приємно, коли тебе приходять відвідати до лікарні. Коли ти не відчуваєш себе самотньою. Не треба казати «Тримайся». Це не несе ніякого змісту. Краще казати: «Ми разом, ти не один, ти впораєшся, я в тебе вірю». Такі фрази підтримують.

Мені було важко, коли постійно питали: «Як там твоє волосся? Коли воно відросте?» Це не дуже приємно. Багато хто сильно комплексує щодо втрати волосся. Але тут головне розуміти, що це все тимчасово і це не найстрашніше, що може бути. Волосся все ж таки відросте. Перший раз, коли я захворіла, дуже сильно комплексувала. Навіть коли воно у мене випадало, я підв’язувала його, не хотіла повністю голитися. Я на фоні своїх комплексів вдягала спочатку косинку, потім зверху перуку, потім ще одну косинку і, коли їхала у громадському транспорті, навіть ставало погано, відчувала, що можу відключитися, але все одно носила це. І тільки потім зрозуміла, що не треба соромитися.

Є багато альтернатив перукам. Це дуже хороший привід для експериментів. Коли у мене стався рецидив, я абсолютно не переживала за волосся. Я надихалася тими людьми, які не комплексують і експериментують. Я вважаю, що це хороший привід змінити свій стиль, побачити себе з іншого боку. Не забувайте, що коли відростає волосся, всі стають схожими на француженок і стають гарними *сміється*.

Коли мені робили хіміотерапію, я старалася жити у цей час. Максимально жити. Наприклад, їздила до сестри і ми стрибали з парашутом разом. Ми зазвичай думаємо, що коли закінчимо лікування, тоді вже почнемо жити активним життям, але важливо жити вже зараз.

Я називаю людей не онкохворими, а онкоодужуючими. Навіть коли ти себе називаєш так, це вже міняє світосприйняття, прийняття себе і своєї хвороби.

Є люди, які хочуть вам допомогти, підтримати, але вони не знають, як. Тому обирають позицію взагалі вас не чіпати. Треба не боятися попросити, не боятися самому запропонувати піти кудись разом, не закриватися у своїй мушлі. Просіть людей, якщо вам важко самим пересуватися, щоби вас супроводжували, підвозили на машині. Дуже важливо говорити про це і брати ініціативу у свої руки.

Коли я була у стерильному боксі, три тижні, це був дуже важкий період особисто для мене. Я знаходилася у палаті, куди ніхто не приходив — не можна було занести ніякої інфекції. Було дуже важко, бо я не могла бачити своїх рідних, важко було без дотиків, без обіймів. Я максимально настроювалася на цей період. Взяла з собою багато різних речей, фотографій. У мене був блокнот, у який я записала собі 20 пунктів, які я буду робити після того, як одужаю. 14 з 20 вже виповнилися!

Болю не уникнути, але страждати не обов’язково

Мені дуже подобається буддистська цитата: «Болю не уникнути, але страждати не обов’язково». Ми можемо обирати: сидіти вдома і жаліти себе, плакати, або попросити когось з друзів, щоби вони витягли нас на природу, чи самому вийти розвіятися. Так, очевидно, що рак — це хвороба, яка завдає чимало болю, але остаточний вибір зав вами. Головне — бути відкритим для світу і один до одного.

Я була дуже сором’язливою, соромилася говорити з людьми про свою хворобу. Взагалі було страшно сказати вголос слово — «рак». Зараз я це все поборола: стала більш комунікативною, зустріла багато чудових людей. Для мене було шоком, що абсолютно незнайомі люди мене підтримували, передавали подарунки.

Коли я пройшла перше лікування, то почала багато подорожувати, змінила стиль життя, знайомилася з новими людьми. Навіть автостопом їздила!

Сім місяців тому я започаткувала проект «Cancel-R». Його суть — це підтримка дівчат, хворих на рак. Все починалося з фотосесій, на яких ми вдягали дівчат у дизайнерські сукні, наносили їм макіяж тощо. Але після цього ми почали дружити одна з одною і стали придумувати різні івенти. Наприклад, вже станом на зараз провели 4 мотиваційні зустрічі та 7 фотосесій. Крім того, ми збираємося на «онкотусовашки», як я їх називаю — це зустрічі у кафе, на природі, де ми просто спілкуємося. Це важливо, бо під час хвороби треба говорити не тільки з родичами та близькими, а й з тими людьми, які відчувають щось подібне до тебе.

Коли ти онкоодужуючий, важливо дізнаватися про щось нове і не замикатися в собі, використовувати цей час з користю.