Світлій пам”яті нашої любої Лесі присвячується…

Ємельяненко Олександра Сергіївна  (23 вересня 1989 року - † 21 липня 2007 року)

(Для нас завжди була і буде просто Леся), прожила на цьому світі 17 років і 10 місяців. Останніми словами Лесі були: "Папа, дай води" . Так і померла не втомивши жагучу спрагу. Не тому що не дали їй води, а тому, що страшна хвороба відібрала в неї здатність ковтати їжу і воду. 
Леся хворіла 2 роки. За цей час ш двічі видаляли злоякісну пухлину головного мозку. Після другої операції була прикута до ліжка, їй паралізувало ліву руку і ногу.
Але після надзусиль і завдяки величезній жазі життя дівчинка встала на ноги і пішла.
Однак, незважаючи на променеву терапію, хіміотерапію, інші види лікування подолати хворобу не вдалося...
На поховання до Лесі прийшло понад 100 людей, приїхав у повному складі дитячий теарт-студія "Дзвіночок" і сама художній керівник театру заслужена артистка України Світлана Волкова.
Поховали Лесю 24.07.07 рівно на третій день о 15 годині 15 хвилин на цвинтарі Лука Мелешківська біля лісочку під захистом любої їй природи.
Вічна пам'ять і вічного спокою тобі Лесю за ті муки, які випали на твоєму хресному шляху...
А нам залишилися твої вірши, в яких ти виразила свою любов до Бога, до усього земного, навіть своїх ворогів ти могла любити і бажати їм добра. Ти залишаєш нам неповторну любов до природи, ти осягнула душу березового листочка, берізки, травинки, комашні... І природа узяла тебе під свій захист, як ти і просила...
Ти стійко переносила болісні страждання, які випали на твоєму життєвому шляху. Навіть, коли жорстока хвороба позбавила тебе можливості рухати своєю лівою рукою і ногою, ти не змирилася і перемогла. Ти не стала "калікою" ні на секунду, до самого останнього подиху ти жила повним життям...
За весь час хвороби ти нікому не дорікнула у своїх стражданнях. Неможливо сухою прозою описати твою любов до Бога: “Святий Ти Генію, майстер всього світу!”. Ти любила Його і Він  тебе не полишив... "На небо, до Бога, у небеса лине душа моя".
Читачу, осягни ж і ти її душу, душу яка знайшла свій притулок на небі... 

Друзі...

 
Я ДЯКУЮ ТОБІ...

Я дякую Тобі за те, що я живу,
Що дав мені Ти право просто жити!    
Я відчуваю щастя це і наяву,                
І уві сні, бо можу я радіти.

Я дякую Тобі за те, що сонце є,
Що світить воно людям із небес!
Спасибі, Боже, за життя моє,       
І за усе, що в мене є!

Я рада теж, що я є - повноцінна,
Що маю руки й ноги, і батьків.
Спасибі, Боже, за все це безцінне,
И за те, що я не маю ворогів!

За те, що в мене мама люба, мила,    
За те, що в мене друзі справжні є,     
За те, що річка тиха й гомінлива,      
У цьому всьому - щастячко моє,

Що є і зорі, місяць і світанок,
Що є пташки, тварини, комашня,
Що і веселки різнобарвний є серпанок,
Що взагалі є те, чому радію я.

І кожний новий день усім добро приносить,
Поглянь-но, друже, на цей світ, поглянь, зрадій!
У полі золотіє вже колосся. Сідає сонце.       
А онде - джмелевий рій!

Душа моя радіє, бо є квіти,  -
Чарівні й милі, - теж вони живуть!
За те, що можуть пташечки летіти,
І - жити, жити, як люблю я жити!

Святий Ти генію, Ти - майстер всього світу!
Чудовий Ти і добрий, грієш нас теплом.
Я дякую Тобі, що можу жити,
І милуватись світом і добром!

Бабушка і дедушка в гостях у Лесі Травень 2007 р.

БОГ ТОБІ ДОПОМОЖЕ...

Потрібно жити, потрібно бути.
Потрібно нести своє ім'я.
Треба чекати і не забути,
Що десь світить твоя зоря.
Нехай в житті одне страждання,
Багато сумнів і біди.
Нехай немає щастя у коханні,
Ти вір у мрію і до неї йди.
Тоді осяє шлях твій темний
Сонце промінням добрим.
Ти повинен бути смиренним,
І завжди - хоробрим.
Ти легковажно не можеш померти,
Не гаєш часу на ниття.
Потрібно бути сильним, авжеж!
Ти правильно тримаєшся, далебі
Не ображайся на Бога теж,
І він допоможе тобі.

МОЛИТВА... 

Прости меня, Господи мой.
За все, что плохого сделала я
Я хочу бьггь на небе с тобой,
Когда на небо заберешь меня.
Подари, о Боже, мне свою милость.
Моих близких от зла защити
Твоя доброта во сне мне приснилась,
И наяву сбылась, как мечты.

Иисус, подари моим врагам счастье,
Размягчи их сердца и тело.
Пусть их дом обходит ненастье,
И пусть они думают, что делают.
Боже одари всех людей надеждой.
Чтоб не делали ошибок.
И летом и зимою снежной
Что бы сияли мильярды улыбок. Аминь

Інститут нейрохірургії ім. О. Ромаданова м. Київ 2005 рік

МОЛИТВА...

Господу я помолюсь
А потом перекрещусь -
Чтобы люди всей земли
Кушать вволю все могли,
И войны чтоб не случилось,
Чтоб болезни все лечились,
Ну а главное на свете -
Чтобы не болели дети.

МОЄ ЖИТТЯ

Як хочеться своє життя змінити,
Подарувати всім свою любов.
Хотілось би все добре повторити.
Прожити ці хвилини знов і знов.

Але, нажаль, усе це неможливо
Тому що час не повернути
Я розумію, як важливо -
Що ти людина - не забути

І необхідно пам'ятати,
Що слід любити ворогів.
До сварок їх не допускати.
Старатись жити без гріхів.

А дружбу - вміти цінувати
Потрібно кожному із нас,
Когось - по - справжньому кохати,
Бо ми живемо тільки раз.

Своє життя потрібно всім любити,
І цінувати, і старатись
Нікому лиха не робити,
Уміти небом милуватись.

Але не кожен так уміє -
Зігріти світ своїм теплом,
Не кожен з нас, нажаль, відкриє
Для інших серце, сповнене добром.

Тому, що люди всі ми різні -
Є'злі і добрі, багачі і бідні.
Є в нас і тихі, є і грізні,
Але усі - добра ми гідні.

Тому я буду вчитися любити,
І буду берегти своє життя
Я буду обездолених жаліти,
Бо вже назад немає вороття!..

Ярослава в центрі квантової медицини. Липень 2007 р
 

ДОЩ

Здається, дощ?
А може знов - завирувало море
А може відліта любов,
А з нею моє горе.

Не чую я собі, лежу
Я трохи не зомлів.
Лишень пригнись, і я скажу,
Як я тебе любив.

Лишень пригнись до мене ти,
Бо сам я так не зможу.
Благаю я тебе: не йди, Бо біль мене тривожить.

Мене поранено мечем
І кров'ю я стікаю.
Той, хто прикрив мене плечем
Помер, і я вмираю...

Не дай померти, прошу я
Допоможи в останню мить.
Прошепочу твоє ім'я,
А серце плаче і болить.

Скажи лиш слово, пожалій,
І мої рани не тривож
Щось сколихне в душі твоїй
Можливо я, можливо - дощ.

Ти плачеш, тобі мене жаль
Я знаю, що уже не встану
Бо довго-довго ворог бив -
Мечем безперестану.
 
А дощ б'є краплями мене,
І мої рани він тривожить.
Не плач, ці сльози й дощ - мине
І я помру вже скоро - може...

*****

Зоя і Леся: останнє побачення подруг. Вінниця квітень 2007 р.

Коси мої, косоньки!
Лихо мені з вами.
Впадете, як росоньки
Темними нитками.
Вдруге вже залишуся
Я без вас, кохані.
А якщо я лишуся
Втретє не з косами?
Війки випадатимуть
На дівочеє лице,
Брівоньки спадатимуть
За що, Боже це? Краса моя любая,
Невже ти підеш
Від мене милая?
Молодість ти забереш.
Дзеркало обдурю може,
Та людей не обдурю.
Коси мої любі, милі
З ними сили віддаю.
Найгарніші ті принади
Втрачу вдруге, а за що?
Та невже їх не цінила,
Не любила, не хвалила?
Та невже я не казала:
"Господу навіки Слава".
Коси мої - любоньки
Я вас відпускаю,
Якнайшвидш, голубоньки
Вас я дочекаю...

Лесіна Курочка

 
ПЛАЧ БЕРЕЗОВОГО ЛИСТОЧКА

Не дивись на мене
Сумно та невпинно,
Краще те зелене листя обійми,
Прошу, не барися -Поспіши.
Сумлінно -Кожного листочка душу осягни.
... Осягни...
Як листочок плаче ніжними сльозами,
Бо його братів обірвали всі вітри,
Бо їх всіх давно потоптали ми ногами,
Якби ж - то повернути ми їм життя могли...
- Сестро моя, сестро! Ти - моя берізка.
Гарна, чорноока. Вгору ти ростеш.
Я тебе обніму, поцілую ніжно,
Розкажи ти, сестро, як собі живеш?
Чи не ображає вітер на дорозі,
І чи злії люди на шматки не рвуть,
Знаєш, мила сестро, я, нажаль, невзмозі
Їм заборонити віти твої гнуть.
Яж - лише листочок, твій я - брат зелений.
Твій я син маленький, брат я твій, і друг.
Пам'ятаєш, сестро, люба, ліс отой сосновий.
Як жили там в мирі, і друзі - всі навкруг.
Як ми всі любили зайчиків качати
На своїх листочках. Сонячних таких!
І пташок маленьких розуму навчати,
Що сидіть любили на гілках твоїх.
Нас ніхто... ніколи... Нас не ображали,
Не зривали злісно листячко із віт,
Братики - листочки по ліску літали,
Та пройшло, нажаль, уже чимало літ.
Як лісник жорстокий нас схотів убити,
І поклавши в воза, в місто нас повіз.
Щоб продати всіх нас, щоб пересадити,
І на цей пустир холодний нас завіз...
Не дивись на мене сумно та невпинно,
Краще те зелене листя пригорни.
Тільки не барися, ну давай , сумлінно
Берізки й її сина душу осягни.

Пух захищає Лесю від Кривоклюва Київ, червень 2007 р.

ЛАСКАВІ ОБІЙМИ ВЕСНИ

Зелені листочки радіють
Теплому сонцю, що гріє.
Для нього вони зеленіють,
Воно ж промінням сіє.

В повітрі вже пахне весною,
Вже чути пташок щебетання
Ми разом ідемо з тобою,
Весна - це пора кохання.

У пахощах ніжних бузкових
В обіймах ласкавих весни:
В теплі, і у мріях казкових
Сняться барвисті нам сни.

Тюльпани і проліски ніжні -
Торкнутися хочеться їх.
Лілеї такі білосніжні -
Біліші за білий сніг.

Твій подих гарячий я чую.
Що ти зі мною - я знаю.
Дуже весну я ціную
У неї з тобою пірнаю.

Послухай: цвіркун співає,
Метелики гарні літають,
Вода в джерело стікає,
Берези стоять, розмовляють
 
Травиця зеленая в'ється
Під нашими с тобою ногами
Послухай, як ліс сміється -
Він радіє разом з нами.

І щастя у серці бринить
Яскравим спалахом враз
Запам'ятаєм цю мить
Надовго - весну і нас...

Людочка

ЇЖАЧОК

Йшов маленький їжачок в лісі
І знайшов значок.
Причепив до голочок й каже:
"Ну я й мужичок."

Та й пішов до своїй хатки,
Й каже своїм мамі й татку:
"Подивіться на значка, Схожий я на мужичка?"

Подивилися батьки
Й почали собі смішки:
"Хоч ти й начепив значок
Не мужик ти, їжачок."
 
*****

Є папуга у Ірини,
І кролі у Віталіни,
Рибки є у Ярослава,
Ну а у Марійки - ґава,
Кошенятко є в Марусі,
Цуценятко - у Настусі,
Черепаха у Ванюшки,
Хом'ячок є у Танюшки,
Це усе мають вони, Ну а я ... лиш ТАРГАНИ...

ЛІЧИЛОЧКА

Раз - прийшов Панас,
Два - прийшла Наталя,
Три - за нею Галя,
А чотири й потім п'ять -
Вийшов Петрик погулять
Ну а потім шість і сім -
Стало весело усім,
Вісім, дев'ять, десять.
Діти, нумо, разом ми радіти.

Мацек

ЖМУРИЛКА

В хованки будемо грати,
Та хто ж буде нас шукати?

Не єнот і не ішак
І звичайно ж, не їжак,

Грати ми зібрались в жмурки,
Нас шукать не стане курка

І ти, кіт, можеш іти,
Нас шукати будеш ТИ.

СТРАУС - НАРЕЧЕНИЙ

Австралійський страус все гуляє -
Наречену він собі шукає,
Де ж її знайти, яку шукати,
Щоб із нею потім щастя мати?
Треба, щоб було кохання,
Щоб самотня, незаміжня
І щоб вперше і востаннє
Наречену мати ніжну.
Та уже давно всі страусихи
Мають чоловіка і діток,
Бавлять діточок своїх на втіху,
Тільки страус наш є одинак...
Та згадав про подругу одненьку -
Кенгуру самотня є одна,
І прутка, й красива, й молоденька.
Все, одружуюсь, якраз весна.
Вирішив піти до неї в хату,
Щоб її в дружиноньки узяти,
Купив сумку-щоб подарувати,
Гарну, модну-щоб причарувати.
Кенга йому двері відкриває,
Радо і люб'язно пригощає,
Але як отримала пакунок,
Дивно оцінила подарунок -
Вже женитися зібрався,
З подарунком цим припхався,
Ти невже не помічав -
Свою сумку маю я.
Неуважно ти купляв,
Тож не буду я твоя.

Мочульские

СИНИЧКА

Цвірінь - цвірінь, кричить синичка.
Синичка - вісниця весни,
Журбу покинь -
Відповіда її сестричка,
Ми збудимо від сну степи й лани,
Ми співами дзвінкими озвемося,
У відповідь на дятла стук.
Після зими завжди весна -
Так повелося.
В повітрі чути вже весняний гук...

ЯКА РІЗНИЦЯ

Білочка руденька і лисичка теж,
Схожі вушка, лапки й хвіст,
Але в душі є різними, авжеж.
Є у білки до горішків хист.

Подумали, що і лисичка рудувата
Тягає все горіхи в свою хату.
Може я вас і здивую.
Може, дітки, розчарую

Але має інший хист лиска
И довгий рудий хвіст,
Що сліди ним замітає,
Від собаки як тікає.

Знайте, лиска хитрість має
В селі курочок тягає
Потім їх вона з'їдає,
И своїх діток пригощає.
 
Та вона не винувата,
Що вродилась хитрувата,
Що вродилася лисичкою
Не козою й не теличкою.

Мораль цієї байки є такою -
Різниця є між білкою
Й лисичкою рудою.

Музей Ханенків Червень 2007 р.

ЛИСИЧКА - СЕСТРИЧКА

Лисичка - сестричка у лісі гуляла,
А потім до баби у двір забрела.
Прокралась тихенько і
Курочку вкрала.
Схопила її і швиденько втекла.
Біжить вона й спритно сліди замітає
Своїм рудуватим і пишним хвостом.
Та чує: мабуть її хтось доганяє.
Не хтіла вона зустрічатися з псом. .
Хоч лиска була найхитріша з усіх,
Наш песик Бровко її переміг.
В той день пустувала лиски нора,
Бо хитрість і злість є слабкіші добра.
 

СМАЧНЮЩІ МУХОМОРИ

Сім'я зайців іде гуляти,
І кожен з кошиком своїм.
Грибів і ягід назбирати,
В ту пору закортіло їм.

І тато - заєць виступає,
Поважно вуха виставляє,
Усі гриби напам'ять знає,
Зайчат маленьких научає:

Лисички є руді, а на пеньках опеньки,
Отут ростуть сіренькі сироїжки.
Чекаймо бабцю нашу ми стареньку,
Бо вже болять у неї ніжки.

Зайці всі розбрелися в різні боки
І, тато-заєць, конкурс об'явив.
Хто більше з них
Грибочків назбирає, поки

З бабусею він на пеньку сидів.
Сестрички три швиденько назбирали
І до пенька корзинки принесли.
Та й маму вони довго не чекали

Лиш братики найменші все не йшли.
Пройшло ще, мабуть,
Довгих дві години
І зайчики - близнючки приплелись.

Оце у нас щаслива є ця днина
Дивись - но, татку,
И, мамо, ти дивись.
Яких грибів смачнючих назбирали,
 
Ми цілих 20 штук таких знайшли,
Отож не дарма довго ми блукали,
Скажіть, скажіть швидкіш -
Ми виграли?

Татко - заєць кошика узяв
Й швидко всі гриби повисипав.
Зайчата вже від страху зеленіли
Нічого вони геть не розуміли.

Не треба це тягнути до комори,
Це є отруйнії, зайчата, мухомори.
Ох, налякали ж ви моє серденько.
Йдемо додому, зварим суп з опеньків

В наступнії рази ви обережні будьте
Моєї настанови не забудьте.
І не на все, що кидається в очі,
Зайчата, будьте ласі та охочі.

Наталка, Інститут онкології. м. Київ, грудень 2006 рік

НЕ ЗНАЮ

Не знаю, про що нам розмовляти
Так хочеться жити, від смерті тікати
І бігти далеко - кудись на край світу
І мчати щодуху й повільно летіти.

Я хочу забути все те, що було
Та біль проминула і горе пройшло
Але душа моя хоче зрадіти,
Разом з твоєю на крилах летіти.

Хочеться голосно враз закричати,
А потім мовчати, тихо мовчати.
Не знаю, про що нам говорити,
Хочеться тануть в огні і горіти.
 
Може від теплого жару палати,
Може тебе навіки кохати.
Майже навколо - приємна тиша
Там де ми - лише вітер свище.

...Серце одне не хоче мовчати,
Хоче вирватись й закричати.
Може у сні, а може і ні
Примарився ти, приснився мені

Разом з тобою будем мовчати,
Нема більше слів, яких не сказати
Нема більше горя, щоб не забути.
Нема почуття, щоб їх відчути.

Лиш проминути, покинути їх
У мріях далеких і диких своїх
Те божевілля мине швидко враз,
І справдиться ніби негайний наказ.

Не знаю, чого нам ще чекати,
Плакати слізно, гірко зітхати
Може себе я не кохаю.
Себе чи тебе? - я вже не знаю.

Все, до побачення - я відлітаю
Про що ще казати - я вже не знаю...

 
*****

Хочу жити дуже я,
А не вмерти рано так.

Але доленька моя
Є відома лише Богу

Знає він мою дорогу:
У життя, чи в небеса -

І бринить уже сльоза,
Бо мій страх мене тривожить.

Прошу допомоги, Боже...

Дзвіночок тебе любить

НЕ ПОМИРАЙ

Тебе я благаю: не помирай,
Зостанься зі мною на мить.
Одну на світі не залишай,
Без тебе душа болить.

Знаю, що жити не хочеш ти
Але як же буду без тебе.
По довгій дорозі життя іти,
І милуватися небом?

Навіщо без тебе мені життя,
Навіщо тоді існувати?
Зостанься зі мною, іди в майбуття.
Ще рано тобі відлітати
 
На небо, до Бога, у небеса
Лине душа моя.
Лише одне шепочуть вуста -
Ніжне твоє ім'я.

Я попрошу тебе - не втікай
Від життя, його не вернеш.
Бо потім де хочеш - шукай,
Але навряд чи знайдеш.

Можливо тобі набридло йти
По стежці поруч зі мною
Ти швидко досяг своєї мети, -
Я хочу бути з тобою.

Тепер вже мене не залишай
Одну, і самітнє серце, що плаче.
Тільки без мене не відлітай.
Молюся про нашу я вдачу.

Щоб тільки ти жив тепер,
І щоб не думав вмирати.
Щоб сльози мої утер,
І перестав сумувати...
 
*****

Центр квантової медицини м. Київ 12.07.07

Не могу поверить, не могу понять,
Как же так легко люди могут умирать?

Ведь они живут короткую жизнь, и вдруг -
Приходит смерть, а за нею - ужас и испуг

Казалось бы недавно ты могла жить,
А теперь - все, оборвалась жизни нить...

*****

Ліва частина моя спить.
Прокидайся швидше, прошу мила!

Нехай Милостивий Бог благословить
Щоб я знов трималась і ходила.

Не зостав калікою мене,
Прошу, Боже, хай усе мине!
 
*****

Давай с тобой побудем мы вдвоем,
Давай поговорим с тобой о многом.

С тобой решим,
Что этим летним днем

Пройдем вдвоем мы до конца дорогу.
Помолимся с тобою, чтобы Бог

Сказал тихонько нам, чтоб уберег,
Что о болезнях мы своих забудем,

На радость нам,
На радость добрым людям...

(21 липня 2007 року, субота 15 годин 15 хвилин)

Леся Ємельяненко, 23.09.89-21.07.07